Коли вбивають метеликів душі...

“...Якщо не вдається зійтись ближче, люди розходяться подалі! І це не добре і не погано....це просто боляче, втрачати те, що стало суттєвим пазлом...те, що спромоглось заповнити порожнечу...те, що світилось з середини власною веселкою!
Коли вбивають метеликів в душі...тих, які своїми крилами лоскотали при першому дотику коханої руки...вони падають на дно, і перетворюються на тягар, виділяючи кілограми солі, якою заповнюються очі, як би ти не тримав її руками...
Немає сенсу любити, якщо ти не маєш наміру зробити цю любов вічною...прагматично, але....про це слід пам'ятати кожному, вступаючи ногою у чужий всесвіт, де йому навстіж відкрили двері...“