Візьми на руки мою свідомість...

“....Візьми на руки мою свідомість, щоб мені легше стало, допускати когось ближче...щоб совість не мучала за кожного раненого..кожного вбитого моєю байдужістю ...щоб не кололись чужими поглядами ті, кому я відкрилась, подарувавши весь всесвіт...ти теж в цьому списку, десь на початку...
Махни рукою на свої принципи...впринципі, вони тобі не потрібні, тримаючи мою руку в нічному таксі...і не вези мене зразу додому...там...без тебе...на самоті, я іноді схожу з розуму від своїх же ш “ні“ ...а ти можеш не слухати???
Часом, твої слова перевищують всі децибели доступного...в такі моменти мені важко думати...лише бажання заспокоїти, доторкнувшись твоєї щоки...щоб прогріти, вибач, холодом...по іншому б не змогли...такі вже ми з тобою...
Я б взяла на руки твою свідомість, щоб ти відпочив...щоб постояв, без жодних думок...лише дотиками діалог...чуєш, як це приємно, коли напроти саме той і ти його обіймаєш...а знаєш, між нами звязок, який ти відчуваєш...але ще боїшся...напевно, бути пораненим...“