сіль в середині....

“... Зробити крок на зустріч тобі? Та я б бігла з закритими очима, знаючи, що ти мене чекаєш в своїх обіймах! Так лірично, рвати нерви, мов струни в Паганіні...нехотячи ламати ребра, від бажання дихати з тобою одним повітрям...задихатись...але бути такою твоєю...
В такі моменти боїшся зійти з розуму....від своїх думок...просто від бажання торкатися твого плеча, і знати, що це моя опора...просто вірити в тебе...в твої спроби бути щасливим поруч...я б крила тобі зібрала з най ніжніших пір‘їн...лиш би знав..що я в тебе є...і завжди буду твоєю.....
Стільки солі в середині, що й океану не треба! Уявляєш, як легко миттєво сісти на дно? Коли тебе якорями слова твої тягнуть, а ти і не проти...лиш би туди, де немає простору, де можливо бігати у пошуках чорних кольором випадкових очей...“