Забентуй мені крила....

“...Забинтуй мені крила! Зігрій, порізані вірою руки! Я ж тримала ними твою довіру...я ж торкалась твого плеча, коли поряд було порожньо!!! Коли моторошно ставало від завтрашнього ранку...я залишалась опорою, навіть коли самій було важко...
Залікуй мою пам'ять, обстріляну твоїми словами! Склади зброю...нагадай мені, як було тепло на твоїх колінах...знаєш, все таки для щастя багато треба.....цілу іншу рідну людину...
Задай своїм подихом орієнтир...щоб летіти, не обпалюючи пір‘їн об пекуче розчарування...а зрештою, мої маленькі бажання вже давно розійшлись з світом твоїм...
Забинтуй мені крила на прощання...бо боюсь, що у пошуках сил, я зверну не туди...раніше так і бувало...знаходила себе серед тих, кому зовсім байдуже...хто майже помер, тримаючись міцно за свою біль...“