«…Вкотре навпроти усього, що яскравими фарбами плямує вечірнє місто! Питиму віскі на віддаленому столику…мені завжди комфортніше сидіти зі своєю самотністю там, де ніхто не втручатиметься гамірним голосом…там, де улюблена музика в навушниках…під долонями блокнот…і набридливий бармен, який явно вирішив сьогодні мені підняти настрій на декілька позначок…
За сусіднім столиком ті, які вимірюють свої дні наповненими вечорами! Їм до безтями страшно залишатись на самоті з акаунтами «Вконтакті»…листати новини і фотографії тих, хто про них вже і не пам’ятає…а колись сиділи на відстані декількох молекул від спільних думок….В них порожнече більша за мій столик, і кількість випитого ними вина…Посмішки розтягуються фальшиво…дотики холодніші за осінь…Вони все заїдатимуть м’ясом…Так хоч щось справжнє відчуватимуть….
- Ало. Можна таксі? - Куди вести? - Кудись подалі від мого столика. Не спіши! Провези мене по всіх світлофорах, де я губитиму свої спогади…залишатиму по заду людей, в яких порожнеча бенгальськими вогнями горить…. А знаєш? Вези мене до дому! І по швидше! Там справжність через шпалери тріщить. Хочу надихатись свободою. Всю залежність залишаю з чайовими…»
«…Його всесвіт – суцільне дешеве порно. Жодного справжнього імені…персонажі міняються з кожним наступним днем. Почуття на мінімальних 45 хвилин розпорошує….а потім з отриманою насолодою йде, до наступної зйомки….
Давно не носить годинників. В Його розумінні «час», це щось примарливе, яке він фіксує іноді на самоті, коли м»язи зводить від бажання когось обіймати з присмаком щирості на піднебінні…частіше, навколо порожньо….і Він нещадно заливає хвилини спустошення, неодмінно, чимось міцним, не запиваючи! Так швидше засинатиме під надоїдливий Шопен…мало хто знає, що Він кохає саме цю музику…
Сталь в голосі…бісики в погляді…завчені манерні солодощі! Списки «забутих» перестав вести ще в минулому році. Його спокусливі маски розкладені в певному порядку на полиці в ванній, щоб ідеально підходили до наступної, яка буде танути перед ним, мов ванільне морозиво…..А йому б знятись в мелодрамі. Знаєш, в такій, де чоловіки не ховають своїх сліз, і не бояться кохати…де Його б відчували саме таким, яким Він звик прокидатись…
А поки, Він знімається в дешевому життєвому порно, потайки мріючи про ту, яка набереться сміливості зірвати з його обличчя огидні маски….яка цінуватиме його ранки….яка, нарешті, подарує йому годинник на згадку про те, що поруч обов’язково потрібно рахувати хвилини….бо «безкінечність» дуже розмите поняття, коли ти вже не один…»
«… - Більше ніколи! - Не зарікайся! Ми мільйони раз давали собі обіцянку, назавжди викреслити з пам»яті закарбовані подаровані слова… «прощавай» ні разу не вставляли, навіть якщо прощались, мріючи, що це в останнє…
А потім? Потім завжди «при відчинені» двері…силует в темноті, коли цього вкрай потрібно! Ніколи не питали дозволу увійти….нам завжди було розгорнуто у потаємне, навіть тоді, коли по нашим квартирам, нам вечері готували інші….
Липкі обійми…тіла відштовхують один одного струмом….долоні тремтять, наче вперше торкаються заборони. Невже ми з тобою з синхронними похибками? Невже коли «боляче» приносить задоволення? Катуєм один одного мовчанням….тссссс…ай справді, коли чиниш злочин, краще щоб ніхто про це не знав. Так залишаєшся чистою, принаймі в натовпі серед надмірно праведних….і ми завжди манерно вписувались туди….
- А може…..? - Тихенько! Ніколи більше…..
І де ж я набралась стільки сміливості, не слухати тебе до кінця? Давай залишемо все в яскравих картинках….ніби перед сном передивились черговий фільм, який не вартий, щоб його коментували!!!! Ми щойно себе катували почуттями, довжиною в 15 хвилин, які вирощувались роками!
