З іншим запахом шкіри...

«…Це так по дитячому…..наївно впускати зовсім чужих, не питаючись імені…йти за поглядом і уявляти себе сліпим кошеням, яке довіряє дотикам…і для спокою більше не треба!!!! Це так по дорослому…гостро окреслювати червоним кольором всі похибки, забуваючи, що колись пошепки цілувалась душа…видаляти номери, перегортаючи, як спорожнілу книгу, не дочитуючи до кінця….кінець буде там, де я втомилась…
Це так солодко… вивчати кінчиками пальців незнайомі молекули… на піднебіння селити табуни ніжності… а в погляді танути фруктовим морозивом…подумки рахуючи до ста, щоб зовсім не розчинитись в ньому…залишитись йому для насолоди…
Це так гірко…коли легені словами спустошені…пальці німіють…а в погляді чорнота…ховаючи веселку між ребрами, обіцяєш «більше ніколи нікому»,…а далі прірва з безліччю помилок, але вже без нього….
Це просто якось так…
Коли хтось з»являється за твоїми дверима….з іншим запахом шкіри… І ти вже не ділиш себе на чорне і біле….одне бажання, стати суцільною! Може цього разу повезе, не розкидаючись в кінці шматками з віри….в ідеалі б, зовсім без кінця…»