Він завжди був трохи особливішим, за всі знайомі обличчя, що перетинали моє життя з 2009 року…мабуть, таким і закарбувався на сторінках свідомості!
В його очах завжди танцювали танго бісики, яким неодноразово вдавалось повертати мою віру з потойбіччя…які рідними приписались у мене між ребрами…і махаючи грайливо ногами, ніколи не давали спокою…
В нього в кишенях завжди ховались безліч завчених слів, якими він уміло топив кригу…виправляв помилки…якими маніпулював всім тим кольоровим, яким фарбувала його життя…і Він завжди повертався, коли в його всесвіті ставало чорно – біло…
Він цілував так, наче за мить настане кінець світу….і це останнє його бажання – цілувати мене…
Він обіймав так, що іноді легені врізались у ребра, і кожна клітина його тіла тремтіла від НЕбажання відпускати мене…
Він свідомо завдавав біль…і йому завжди боліло аналогічно! Бо така Він вже людина….на роздоріжжі стоїть усе своє життя, боячись зробити помилку…..завжди бажала йому усвідомити, що завмерши на місці, він помиляється глибше…
Він щохвилини кричав голосно «Люблю»….і рідко на вухо «Кохаю»….бо Він з тих людей, що чітко розділяють ці два поняття….чого і мене навчив…За що і вдячна….бо «останнє» тепер нікому навіть не пишу…над то особисто…гостро…для мене має значення…
Він з тих учителів, яких, якийсь період, свято ненавидиш…а потім щиро дякуєш за силу…Віру…за те, що жило в середині…за розуміння і вміння пробачати!
Він завжди буде тим, кому бажаю щастя…про кого пишу, бо є про що писати…Він з тих, яких приємно тримати за руку при зустрічі, не відвертаючи, понівеченого брехнею, обличчя….Він з тих не багатьох, яким статус «рідний» було вручено за шалені заслуги у формуванні мого характеру….
Він з тих, кого і минулим не назвеш….такі живуть поряд вічно….»
Немає коментарів:
Дописати коментар