«….- Ти сумуєш? - ТАК! Іноді, навіть, дуже дуже… Втрачатимеш себе знову і знову у розбещених мріях, де липниш дотиками до того, що тобі фантомами приходили у вісні! Шукатимеш щось, не на стільки справжнє, як все те, що для тебе писала Я….
Тобі простота і пустощі дурманять ранки! Не запам’ятовуєш наступне і’мя…навіщо? Воно все рівно буде на язиці смаком моєї шкіри…Затерте слово «рідний» на заклеймованій душі…старанно намагалась піти, та ти завжди дихаєш у спину….
Тсссс….чуєш?...нас вже розвіяно вітром, як в моєму улюбленому романі….а ти і половини не знаєш, у що я була закохана…за стільки років люди впиваються один в одного мембранами…а ми на відстані витягнутої руки перекидувались словами! Частіше, образливими…
В нас паралелі розвели мости…і кажуть, краще в таких випадках палити все, що може канатами натягувати спогади. Та ми стали сталевими дротами….в нас хребти з заліза виковані…замотані у щоденники. Знаєш, з нас напишуться чудові романи…мелодрами, під які плакатимуть ті, в яких всесвіт на зовні….але не ми…в нас не залишилось сліз….
«…Тебе завжди було надто мало для моїх днів. На роботу носила з собою твій парфум, щоб дихати спільним повітрям на кілометрових відрізках. Сумувала за твоєю шкірою переступаючи поріг, спільного, але розділеного, навпіл дому…тебе завжди було надто мало для моїх днів…. Я навіжено вписувала твої риси у всі свої блокноти…вела щоденники почуттів, щоб на ранок завжди пам’ятати, як я тебе кохаю…тобі ж вистарчало втомленого погляду…поцілунків в зап'ясток, і скупе бормотіння перед сном…мабуть «мінімум» в тебе у звичках….навіть коли ти обіймаєш когсь поруч…іноді, це і я була…. Гіркий нікотин…розбиті на цитати фільми…обійми – бо так комфортніше проживати дні. Жодних запитань…і риторикою не різав своє сумління… «Вона є! Вона завжди буде» закарбувалось в твоїх долонях, які знали моє тіло досконало….таке не забувається ніколи…навіть, через роки прожиті поруч з випадковими… В таких історіях ніколи «разом»! Лише, часом, коли ніхто не знає…коли спогади розводять ребра і серце від ностальгії стає на декілька кілограм вагоміше…простіше вже не придумаєш…лиш Він і Вона, в поодиноких днях, які окреслюють червоним в календарях, які висітимуть на різних стінах…. Так трапляється, коли в минулому тобі надто мало Його було для твоїх днів..»
