Прохолодний вечір….друга ночі….а Вона прилипла до монітору, бо з середини усе кричить….а пальцями хоч щось написати, фактично не виходить. Мабуть, людство ще не досконало вигадало ту кількість слів, якими можна описувати біль і розчарування. Її свідомість блокує будь – які спроби навести лад в голові….одні запитання дряпають скроні, відповіді на які, Вона і сама не хоче почути. Найбільший ворог для неї – це страх. Страх залишитись не незрозумілою…..або ж гірше…..їй найстрашніше, якщо все, у що Вона вірила…..чи що собі малювала в уяві, перетвориться у чорно – білу плівку…..Як це? Прокидатись з рану, і замість того, щоб думати пошепки «Як він?», насилу запихаєш у мозок слово «забути»…кожного разу, коли Вона це слово пише, Вона згадує ще дуще….деталізовано катуючи себе подробицями, які всі нормальні люди забувають…..наприклад, який його улюблений чай…
І наче все стабільно! За вікном не падають метеорити….навіть дощ, і той сьогодні відпочиває. Годинникові стрілки далі йдуть…..завтра настане ранок….її календарні дні рухатимуться далі, попри те, що їй нестерпно хотілось би зупинитись на деяких моментах, і в них продовжувати жити завтра. Але Вона вже доросла. Їй зрозумілі життєві правила….і фраза «треба вміти відпускати» мала б стати її кредо. Її проблема в тому, що Вона вростає корінням…..і кожне «відпускаю» видирає з середини щось надто важливе…..те, через що вона з гордістю називає себе «людиною»…..те, що не давало їй права бути гіршою, ніж вона очікувала бачити поруч……
Телефон мовчатиме сьогодні! Режим «без звуку» входить у звичку, щоб пропускати повз себе те, від чого її мурахи здатні лізти на стіни. Не свистить Viber…та й СМС вони майже ніколи не писали…..Вона сьогодні не чекатиме зворотнього зв’язку….бажає, щоб про неї забули. Їй простіше змиритись з тим, що від неї пішли….ніж картати себе запитаннями «може треба було зробити ще щось?...»
Монотонність добавляє в свої плей листи….сидячи на підвіконнику, Вона пошепки прощатиметься сьогодні з тим, про якого писала романи. З тим, якого малювала картинками….по одній, на кожен прожитий поруч наступний день…..і так, до самого спільного кінця…..Вона складатиме хаотичні слова оберемками в блокноті, щоб самій повірилось у не зовсім кінець… «Могло би бути»….як солодко їй це писати….як боляче затерати, щоб не катувати себе ж без жалю однотонним «не здійснилось»….
Сьогодні, Вона дозволить собі бути справжньою…не ховаючи по шухлядам жодних зізнать…..Вона чітко вирішила, що прощатись потрібно правдою…..Ще одна сигарета….гіркота і отрута для хоробрості. Сьогодні в її всесвіті стає на одну «рідну» менше…..імпровізовані похорони свої почуттів…..100 грам віскі на пам»ять….на її, щоб зігрівало тільки хороше, коли завтра стане порожньо…..
Новий плей лист….Нова книжка…О другій ночі Вона залишить спорожнілий підвіконник…..на ньому, зів»явша Віра….вбиті надії….і та, яка ніжністю танула на папері.
До зустрічі завтра, в дзеркальному відображенні, зовсім з іншою….похудівшою ще більше на одні почуття…. »
Цілий світ в кавалку тексту! Відчув як повіяло холодом... Дуже сильно!
ВідповістиВидалити