По минулому...

«…Вона сидітиме, в на пів порожній кімнаті…порожньо, не від відсутності меблів…порожньо, від відсутності почуттів. Сидітиме, на холодному ламінаті. Вона завжди ненавиділа дешеві замінники…їй би справжнього паркету, щоб шкіра пропахла деревом, коли вона лежатиме так щоразу.
В руках, охоловший віскі…кубики льоду відстукують такти від тремтіння рук…а в голові одна думка «зараз би сухого вина…» Ніколи його не любила….але саме сьогодні, коли все навколо шкереберть…коли на кухні звичний бардак, і, на диво, вимкнутий, телефон, їх нестримно хочеться підлити пального в вогонь….все те, що вона, до мурахів по шкірі, ненавидить…і вино, не виключення…
Дивно, що в такий відвертий момент, вона згадала про вино! Воно завжди розганяло в її венах спогади про колишні звички…про те, ким вона була до поломаних кісток і знищеної віри. Мабуть, впустила у двері занадто багато ностальгії в гості…тепер поруч з нею п’є віскі…і це далеко не один з її гірших вечорів…
Майже пошепки новий плей лист...догорає свічка…їй залишився один ковток до того моменту, коли вона примусово накаже собі лягати у ліжко…Відтягує момент відвертістю…як завжди, перебирає пальцями цінності…Вона обожнює оголюватись, коли поруч нікого нема….Так легко стає наодинці, коли змиває тонни гриму…коли посміхається без жодного блиску «Лореаль»…
В такі моменти, і сухе вино стало б насолодою для неї….»