“...Як, часом, хочеться прокинутись порожньою!
Розплющити очі від тиші, і без завчаної звички дивитись на годинник, вимірювати спокоєм стелю!
Цікаво, чому не можливо по власному бажанню, дістати з середини усе, що сковує у кайдани кожен подих??? Людство винайшло ядерну зброю...літаємо в космос...шукаємо на дні океану те, чого тільки в фентезі малюємо....а коли доходить до власних почуттів ~ тут ми стаємо безпомічними роботоми, що застигли ржавчиною від власного небажання робити крок в іншу сторону...подалі від людей, які квітнуть поруч барвистими картинками!!!
Мабуть, для мене буде подвигом, взірватись в середині...стати особистим героєм, що врятує незначну кількість живого між ребрами! А потім перебудова...ремонт...ну, все те, що відбувається, коли наступає мир!!!
Прагну миру з собою...щоб не ділити день запитаннями...не дряпати папір монологами! Хочу відвертості, до останньої крапки без жодних ком...загалом, просто іноді хочеться прокинутись порожньою....“
Розплющити очі від тиші, і без завчаної звички дивитись на годинник, вимірювати спокоєм стелю!
Цікаво, чому не можливо по власному бажанню, дістати з середини усе, що сковує у кайдани кожен подих??? Людство винайшло ядерну зброю...літаємо в космос...шукаємо на дні океану те, чого тільки в фентезі малюємо....а коли доходить до власних почуттів ~ тут ми стаємо безпомічними роботоми, що застигли ржавчиною від власного небажання робити крок в іншу сторону...подалі від людей, які квітнуть поруч барвистими картинками!!!
Мабуть, для мене буде подвигом, взірватись в середині...стати особистим героєм, що врятує незначну кількість живого між ребрами! А потім перебудова...ремонт...ну, все те, що відбувається, коли наступає мир!!!
Прагну миру з собою...щоб не ділити день запитаннями...не дряпати папір монологами! Хочу відвертості, до останньої крапки без жодних ком...загалом, просто іноді хочеться прокинутись порожньою....“
Немає коментарів:
Дописати коментар