Ми звикли жити замкненими у 24~ох годинах свого існування, обмежуючись галочками за виконану роботу! Тішимо себе щовечора думками “я прожив день не дарма“ щоб спокійно заснути під охоловшими простирадлами! І не дай Бог, впустити у роздуми думку “я міг більше!“.... все! Затяжна депресія, і весь навколишній всесвіт винний у тому, що ти про це згадав....
Ми не цінуємо ранок! Проклинаючи будильник...вживаючи всі завчені мати, чистимо зуби і охоловша кава....ідемо в навушниках туди, куди треба, розпочинаючи ті самі 24~и години для галочки! І тільки мізерний мінімум з нас, здатний розцінювати 7~му ранку, як новий початок...як нову можливість прожити своє життя по своєму...
Вулицями ми прямуємо, вивчаючи бруківку...ніяк не погляди! В маршрутках музика і мінімум спілкування...в свої всесвіти вже давно не впускаємо чужих...наповнились завченими! Навіщо напрягатись і розпорошуватись? Нам комфортно стало жити у власних коконах, сплетених з принципів і страхів, набутих у минулому.....
Люди ніколи не цінують інших людей! Не помічаючи нічого, крім своїх жорстоких критеріїв, ми відсіюємо усіх, хто спіткнувся на перших пунктах!
Як шкода....що люди перестали цінити інших людей....закохавшись у свої комфортні будні і амбіції....
Можливо б тоді, щасливих ставало би більше...“
Немає коментарів:
Дописати коментар