Рідний дощ не втамовує потребу говорити в голос...та і таємниць збільшилось, на декілька кілограм між ребрами....Дивно, але саме цієї осені, хочеться цілодобово перебувати під ковдрою, гріючи чужі почуття...свої ж роздарила, з необережністю, випадковим обличчям....всім по трошки...
Де набратись нових слів, якими можна було б годувати спустошення , серед рідної пори року? До огиди, не хочу перетворюватись в тих, які в осінь пускають депресію...тихіше, маленька! Занадто тонка павутина між насолодою, і чимось фатальним, що в майбутньому різатиме твій папір на «до» і «після»...
Хочеться ніжності! Від прохолодного повітря в волоссі....від опалого листя...від розбещенного «хочу»...На повні груди дихати рідною осінью...шепотіти під дощем те, що в голос ніколи нікому...
Осінь, цього року, видалась, на диво, чужою...»
Немає коментарів:
Дописати коментар