Пишу не собі....мільйонам!

«…Я б писала мільйонам…надихала б словами…обіймала б Вірою…цілувала б у щоки літерами, тими про які ті мільйони мріють…я вмію! Ти знаєш! Було б бажання….і руки не зв’язані тобою…про тебе…
Я часто на дотик торкаюся клітки! Ти знаєш, коли замурзані крила, не мають вже місця…коли у легенях критичний мінімум кисню…коли дицебели, що хочуть кричати, натомість шиплять і ти можеш тільки мовчати…от тоді починаєш писати, щоб не рвало з середини шкіру весь випитий віскі…коли між ребрами тісно, пускаєш на волю свої думки…нехай провітряться…
Хоча….я, таки, пишу мільйонам…про їх почуття і про власну негоду, яка стабільно дощить у моїх стінах! Просто ти однин з тих знайомих, якому відправляти листи, значно приємніше, ніж в нікуди…і коли твоє мовчання ріже моє повітря, на до і після, я знаю…я відчуваю….що ти з насолодою їсиш кожну літеру, знаючи, що це про тебе….
Благаю….продовжуй мовчати…так я натхнення відчуваю на кінчиках пальців…так я вчусь бути подалі від тебе…на відстані простих написаних слів…і цього вистарчає мені, щоб чемно залишатись закоханою у власні грати, побудовані собі, щоб більше ніколи…ні до кого…ні з ким…»