Ти знав, що образи осідають камінням на дно душі? І як би сумлінно я не прикрашала б ці кучагури, тонни сказаного і тонни замовчаного залишаються непохитним тягарем. На те в мене і рухається повільно кров по венам, що я ще здатна відчувати біль.....
"Байдуже"...одне єдине слово, яке суцільно характеризує тебе. Ти усе, що тобі болить, назвеш байдужістю, лиш би ніхто не зазіхав на твої думки....на тебе самого. Такого недоторканного....незалежного....Ти відчував, що від тебе моризить самотністю?...Навіть, по іншу сторону стола, я вкриваюсь крижинками від усього, про що твої очі говорять....та не вуста.
Я втомлююсь в очікуванні, коли нарешті зі мною твоя людяність говоритиме. Коли я впізнаватиму рідні риси обличчя...коли в твоїй уяві сскінчиться кіноплівка, і ти нарешті сядеш поруч в реальності! Без лишніх поправок і фотошопів, питимеш чай, і говоритимеш зі мною на одній мові......колись, вона в нас була...."
Немає коментарів:
Дописати коментар