Ховаю себе за стосами паперу….прописую в десятках блокнотів собі чергові задачі! Елементарно, помити посуд, у мене під пунктом «над важливо»….а все чому?....Щоб не згадувати про тебе!
Завантажую в свої думки сотні мегабайт лишньої інформації. Стіл завалюю задачами….звітами….вигадую собі лишні потреби…а все чому? Щоб не думати, як ти там без мене, ніжишся у чужих обіймах…..мабуть, тобі вони вже рідними стали….Ти щасливий???
Малюю собі нових героїв. Щоб жодної схожості з тобою….щоб, як в Пікассо, все не зрозуміло….щоб виключити потік думок «чи треба?»….беру приклад з тебе, і з заплющеними очима, торкаюсь чужих рук….Раптом, щось таки знайоме буде….
Ти ідеальний викладач з байдужості! З тебе списую всі фамільярності. Вживаю мати…курю більше….а все чому? Тому що краще так почуваю…відштовхую плечем усього тебе, щоб вистарчало повітря. Щоб звільнити місце для тих, хто цінує в мені більше, ніж ти для себе взяв….
Ти казав, що в мене крила? Дивно, що ти їх помітив….вони потріпані твоїми «не треба»…вони опущені твоїм «не хочу», які ти так і не промовив, сидячи навпроти….я ж навчилась з роками читати душі, мов Коельйо, на своїх сторінках, ти пишеш байдужістю…Спробуй кричати цим в очі…..Так ти звільнятимеш з кайданів тих, хто по справжньому тебе цінує…..ти не знав, що це рідкість?...Бути комусь Небайдужим….»
Чудово!
ВідповістиВидалити