Я на своїх коліях безліч раз влаштовувала похорони. Вішала таблички зі спогадів…підписувала прощальними віршами, і йшла геть у наступні обійми. От так чекаєш поруч з вітром прибуття чергових вагонів…а там люди, люди…нові поцілунки! Нові зустрічі…хтось з подарунком, а хтось наскрізь подертий минулими маршрутами. І ти вже зовсім схолола від очікування чогось зовсім нового…а повз , тихенько так, їдуть далі вагони…..Не твоя станція їм по дорозі…Не тебе виглядають крізь штори чорних купе…Не з тобою їхня тривала зупинка з перекурами…
На моєму вокзалі завжди шоста ранку! Це коли сирість ламає усі стереотипи…Це коли тремтиш, виглядаючи наступного в сірому небі!....Це коли ти ще сонна, від попередніх поглядів та Надії…..В очікуванні чогось дуже теплого в одязі літньому! Це коли жодного поруч, бо всі по парах ще в домашньому ліжку, діляться брехнею через обійми…
Знаєш, я обожнюю коли на термометрах ще не літо, а душа вже відпочиває на мрійливих курортах! Десь, таки, сяду в сині вагони з надписом «в майбутнє»…Десь, таки, вистарчить гріти собою свої перони і тих, хто на 20 хвилин вийшов на перекури….По переду дорога в невідоме! По заду – вокзал, і занедбані колії, протерті спогадами і іменами випадкових…»
Немає коментарів:
Дописати коментар