Тримай мене...

«…Тримай мене! Пульсуй разом з моїм серцебиттям . Я зовсім дика стала на самоті, залишена найріднішими! Мені обійми давно вже суглоби ріжуть! Я, мов, закинута улюблена іграшка. Я розчарована солодощами! Я зачарована ночами! Ти тільки тримай мене втомлену…не відпускай на роздоріжжя, де мені все до болю знайомо! Я, нарешті, стою до тебе душою!

Тримай мене! Знаєш, іноді хочеться, щоб аж до болю у ребрах, відчувати на собі твої обійми! Щоб крихкою стати, і неодмінно, розсипатись на ніжність в твоїх долонях! Щоб вилиці зводило від бажання кричати у тебе своїми святими…щоб і ти не втратив Віру у щось дуже важливе…те, що ховаєш по кишенях від сірих людей…

Тримай мене! Не відпускай у післязавтра самотню. Я буду тобі домашнім Лабрадором…пухнастим створінням, від якого ти ковтатимеш спокій! І якщо я губитимусь у своїх запитаннях – стань мені нотатником з правильних рішень усіх моїх безладів! Стань мені месником, за яким би я крокувала з заплющеними очима! Стань мені втраченою Вірою у те, що я здатна бути живою….

Тримай мене! Слабку і незламну! Тримай порцелянову і сталеву! Я поруч з тобою набираю вагу і невагомість! Поруч я втрачаю простір і відчуваю в хребті опору! Тримай, коли боляче і коли все кольорове. Коли розчарована, і коли наповнена….Тримай мене святу і не кидай грішну! Я буваю різна від погоди і навколишніх катаклізмів чужих мені імен…

Ти тільки, тримай мене…Не покидай на роздоріжжях…»