Хто тобі я? Хто мені ти? Хто всі ті, що навколо взяли мене у щільне кільце…ті, хто своїми потребами огортають мій спокій. Розрізають мій простір. Кричать у мене гострими…і наче, ніжно так, іноді з посмішкою. Знаєш, поміж усього кольорового мені іноді холодно. Всі вони на відстані декількох зізнань і кілометрів щирості! А я так люблю грітись об щось важливе…
Я завжди сумніваюсь…
У правильності свого вибору. Сумніваюсь у тих, кого палко хочеться вхопити за руки. У їх дороги в майбутнє. Сумніваюсь в бажанні відпустити усі заборони, і просто так, по людськи, заплющити очі, і в невідоме….Це ж саме так вчиняють істоти, коли вже по горло наїлись календарних днів?....Мабуть, я не з них…
Я завжди сумніваюсь у свої днях. У тих, кого малюю на стінах. І я саме з тих казкових примар, яким майже нічого не сниться. Дивно, як звичайна людина може сумувати за буденністю своїх почуттів…Дивно, коли з середини ти спорожнів, а навколо одні наповнені…Я сумніваюсь, що колись зможу так, як мільйони щодня випадково – прохожих, прокидатися зранку без головного болю, яким травлю інші світи…
Я завжди сумніваюсь, чи вже готова до самостійного польоту. До горизонту. До неба сьомого. Мені так знайомі відчуття асфальту сірого і поламаної спини. В мені живе надто багато цінного, що тепло вкриваю чорною периною з білими бірками «відкладаю до наступної зими»…і щороку переглядаю терміни придатності почуттів…Цього разу ще вижили…до наступних ожеледиць і мінусів на термометрах у моїй кімнаті…»
Немає коментарів:
Дописати коментар