Ти виховував мене витривалою. Щоб, якщо приймала удари, то неодмінно з гідністю. Ти кував мій хребет з впевненості і самотності! Ти завжди вчив мене манерам виживання серед зграї охочих поласувати моїми ночами…а я тихо слухала тебе після опівночі, забуваючи що таке ніжність…тверділа з середини твоїми порадами….
Ти шепотів мимоволі «Ти сильна», а я сприймала це як за шану. Ти вже тоді знав, що залишиш по заду зовсім оголену почуттями. Готував морально до шаленого болю…і коли я дивилась, як ти поволі йдеш у іншому напрямку, мимоволі тримала себе за зап’ястя «лиш би не плакати…так він наказував на прощання»…
Випрямлена спина. Голову прямо. Жодного лишнього слова на право. НІ алкоголю і мелодрамам…ти вчив мене, як пережити години, коли не бачиш світанку! Коли ніч, мов п’янка омана, стає ріднішою тисячі тих, кому зовсім не байдуже! Ти вчив, як брати слухавку, і ввічливо відповідати, коли горло ріжуть образи. Ти вчив, як не впадати у стани, про які пишуть дешеві романи! Ти вчив, як пережити, коли ти колись підеш у інші кімнати, з зовсім різними звичками і силуетами….Ти вчив, як залишатись Вірно, усьому, з чого ти зробив мене людиною…Ти вчив….
Напроти зовсім інша! Ти виховав з мене монстра! Жодного живого поруч…одні спогади на паперах, сховані десь в іншому світі! В погляді – суцільна порожнеча. Ходяча енциклопедія з твоїх порад, як більше ніколи нікого не впускати за межі власних грат, де колись так тихо хотілось просто ніжитись після о півночі в твоїх долонях…»
Немає коментарів:
Дописати коментар