неділя, 22 березня 2015 р.

Взаємні тортури....

«…Затулені штори. Пусті підвіконня. На них мало бути, як мінімум,двоє! Порожні кімнати. Не миті стакани. Ще вчора тут стіни кричали коханням. Сьогодні- подряпана стеля, і кіловати мовчання. Так помирає щось надто важливе…повільно з відтінком страждання…

Буває, тримаєш «своє» за втомлені плечі. Цілуєш за вушко після опівночі. Встромляєшся носом у щось зовсім рідне, і байдуже всі за вікном катаклізми! В такі хвилини стоїть навіть настільний годинник. До ранку залишилась ціла вічність…Буває, що люди знаходять свою ейфорію…Буває, більше для щастя нічого не треба…лише ще одну поруч людину…..

А потім світанок. Не завершений сніданок. Порожній чайник, і дві не допиті кави. В повітрі байдужості більше, ніж в чорних фарбах….Зім’яті простирадла вбирають сварку. Стіни тріщать образами…стеля чорніє від сарказму. Підлога на дотик гаряча, наче тут розгорталося пекло. Легко так, як порцеляна, саме на ній розбивалось кохання…

Самотніх стало на двоє більше…на двоє більше стало травмованих. І як би їм менше гордості...менше слів, і обіймів з ніжності, не було б затулених шторів і пустих підвіконнів, на яких мало бути, як мінімум, двоє…»

Немає коментарів:

Дописати коментар