«…Почуваєш себе напівпрозорою щоразу, як робиш перший крок через свій поріг. Позаду залишаєш безліч облич, якими перенаситилась. Сьогоднішній календарний ти нічим не запам’ятаєш…чай в ліжко, з присмаком кориці, яку більшість ненавидить…байдуже! Вона тобі приносить задоволення більше, ніж тисяча порожніх слів від випадкових….
Зім’яті простирадла…все та ж стеля навпроти. Ти обожнюєш тижнями не застиляти ліжко. Так воно завжди тепле, і наче чекає на тебе втомлену і липку від людського бруду. І ніякий душ не очищує душу…лише твої дурниці на папері здатні перетворювати тебе в напівпорожню…хоча б на одну ніч…
Ей, мала! А хто сказав, що це самотність? Часто клони плутають її з внутрішньою свободою. Це твій свідомий вибір, заповнювати прозами свої дні. Все ж краще, ніж спотвореними душами тих, хто з легкістю плюватиме через праве плече на тебе, коли ти помиратимеш від болю…
Я завжди обирала квартири з жовтими шторами. Через них, навіть коли за вікном сіра осінь, в моїх чотирьох стінах завжди сонячно…тепло…наповнено натхненням і ароматом кориці, яку більшість ненавидить… »
Немає коментарів:
Дописати коментар