«….Що ти бачиш, коли заплющуєш очі?
В твому ж всесвіті все чорно – біле…тобі кожна кольорова пляма ріже свідомість. Коли торкаєшся когось трішечки теплішого за твоє тіло, б»єшся струмом. Марно. Я мов резинова…мене вже не вдариш…не зламаєш…час від часу і протиотрута діє…а ти і не знав….
Забуваються з легкістю ті, хто з грифом «замінники». Закарбовуються на стінках душі «особливі». В моїх списках ледь вистарчає місця для перших…ти ж свої вже навіть не ведеш…тобі кожна навпроти мого обличчя. Обіймаєш тільки тих, хто на смак хоч трішечки схожий зі всім, до чого ти звик…що називав пошепки моїм іменем….
Що бачу я, коли заплющую очі?
В мені надто багато поезії. Я словами червоними окреслюю коли болить, і мовчу коли щасливо. Для мене справжнє диво, забувати твої «обіцяю». І коли у вісні тебе розмитим бачу, знаю, що це ще ти….але тішусь малою дитиною, що різкість вже не навести на застарілі почуття, які в кожного під папкою «особливі»….і для кожного вони свої…»
Немає коментарів:
Дописати коментар