Знаєш, коли уява малює тебе, то завжди, чомусь з посмішкою! Хм…ти знав, що вона мене гріє? Що розпалює мою віру до таких масштабів, що і Хіросіма ховається за високими горами?….Що таке атомна бомба, в порівнянні з твоїм натхненням? …
Мені, часом, так шкода, що я не маю можливості сісти навпроти, і розповісти, яке величезне значення ти маєш! Ти б зрозумів, наскільки кольоровим оселився на мому папері…і наскільки бережно я тебе бережу між словами, які наче не тобі…та ти ж знаєш.….
Ти завжди знаєш ВСЕ ! Для тебе ніколи не буває несподіванок долі….розчарування, як данність….і я часом заздрила твоїй мужності викреслювати назавжди людей, червоними похибками, з свого життя…Я так не вмію! Я б сиділа годинами з тобою і олівцем між пальців, що мудрість твоя між порами просочувалась в мене, але так, щоб ти не знав…
А можна, я поруч ніколи ніколи не буду слабкою? Дозволь мені бути собою…сильною…не по хитною….щоб ти пишався тією маленькою людинкою, яка прагне стати тобі опорою….поряд з правим плечем, іноді шепотом вносити трохи рівноваги у твої хаоси…
А знаєш…іноді, для цілковитого спокою, потрібно просто бути впевненим, що ти не один. Дуже надіюсь, що і це ти ЗНАЄШ….що я в тебе є…
Посміхайся вірою частіше….»
Немає коментарів:
Дописати коментар