вівторок, 21 жовтня 2014 р.

Героям України!

«…Чуєш, Брате! Я ніколи тебе не бачила…твоїх Українських очей…можливо у тебе ямочки, на замурзаних сходом щоках! …Ти й не знаєш, як у Львові одна бандерівка, щоночі молитвами кричить про те, щоб ти повернувся живим….почув би…щоб братам розповів, як Я у Вас ВІРЮ!
Знаєш, в нас спокій…БТРи не руйнують живе…не плачуть на вулицях жінки, і діти радісно грають у те, як «прибити москалів»…Сумно….свою доньку вчу любити усіх…хотілось би, щоб і кожна мати так….можливо б тоді, не прийшлось тобі воювати з тими, для кого людське життя вимірюється кількістю баксів…Тоді б і твої діти не знали б, що таке війна…а вони в тебе є???
Дивно! У мене дома мирно, а в тебе люди в підвалах шукають по куткам слова, щоб це припинити…не чують! Комусь вигідно стало відправити тебе туди, де вбивають найдорожче….захисників! А як же ми? Ті, що хотіли змінити країну!!! Ти хоч знаєш, що без Вас ніяк? Думаю, відчуваєш…але Україна у нас одна, і ти маєш бути там, де її хочуть ділити….
Брате! Я чекаю на тебе! Повертайся живим! У нас іще безліч проблем в середині….без агресорів, ми поставимо на коліна тих, хто зрадив нас….але, без тебе ніяк! Мені потрібне твоє плече, і твої ямочки, щоб іти у перед знаючи, що я не одна…що нас багато!!!!
Закінчиться війна, і я обіймами тебе віддячу, за твою мужність…з мене кава…з тебе Віра у те, що все було не дарма! І щоб не один…щоб зі всіма братами, ти сидів навпроти і зі мною будував плани, як Україну підняти з колін….
Я чекаю на тебе….ідейного, сміливого…в серці з Україною….і щоб без всяких «але»…не приймаю! Ти, без поранень, повинен вернутись живим….обіцяй мені!... ТИ Ж УКРАЇНЕЦЬ!!!...по іншому, ніяк!)))…»

Немає коментарів:

Дописати коментар