«… Тримаюсь міцно за небо!
Байдуже, що воно ще не сьомого номеру…друге чи третє – вже досягнення для мого вічно сірого настрою! Не п’ю більше вина. Воно мені не личить, як і всі щасливі вірші, якими я насилу себе годую по вечорам, щоб набрати вагу!
Мені комфортніше, коли щось під п’ятим ребром б’ється шаленіше, аніж в інших, наповнених спокоєм, істот… Жити в постійних драмах, для мене вже сумлінно завчена роль…з заплющеними очима знаю, як на шкірі проявляється біль…видно, з червоним дипломом закінчу життєвий урок…надто закохана у почуття, які пропускаю в середину…навіть, якщо вони нещадно різатимуть мене навпіл…частину в минуле, частину кудись в обійми, що чекають мене по переду…
Я надто довго тримаю за руки прожиті роки. Старію з кожним завченим іменем…наповнюю інших теплом…сама ж об батареї грію охоловші атоми душі. Кажуть «Не спіши відпускати те, що було надто глибоко в середині»…а мені відстані понад усе спустошують речення. Боюсь, що і слів колись не вистарчить для тих, хто буде вартий трохи більше звичного мовчання….
Тримаюсь міцно за небо. Тягнусь до номеру 7….»
Немає коментарів:
Дописати коментар