Не хапай мене в минуле...

«…Не хапай мене відчайдушно за руку. Я не хочу більше в минуле…мені те, що попереду, вже НЕ надто розмито ностальгіями. Колишні мрії вбила безжально келихами з віскі. Тісно ставало часом в очікуванні твого плеча….Вистарчить…не тягни мене за руку в минуле…

Моїм легеням легше дихати, коли я без тебе! Моє сьоме небо розрослось в середині, витісняючи почуття… Можливо, я та, якій було важливо ділити себе навпіл саме в твоїх днях…тепер своїми годинами насолоджуюсь на одинці. Чесно. Це не мій славнозвісний сарказм…просто, саме тепер почуваю себе вільною….

Мені вкрай важливо знати, як ти там? Бо коли ти торкаєшся чужих ребер, проростаєш молекулами в інше життя. І так хочеться бажати тобі перед сном, щоб і ти поступово забував риси мого існування…

Я вже не та…і ти вже понівечений спільним мовчанням. Зайве кричати у очі зізнанням… У кожного з нас в кишенях між пальців кілометри не сказаних вчасно слів. В наших світів тепер спільне минуле… Закарбовані імена на стінках душі. Мабуть, це максиму, на який ми спромоглись один для одного…
Не хапай мене відчайдушно за руку в минуле…Вистарчить…»