Там, на висоті дев»ятого поверху, по справжньому відчуваєш на дотик тишу! Виношу провітрювати свої думки...обожнюю відчутя, коли в середині ніщо сумнівами не лоскоче ...не грезе кістки розчаруваннями...запитань нема...суцільна Я на дев»ятому поверсі від буденності....
Я б вічність так мовчала б. Викидувала б через поручні слова...нехай летять з швидкістю, з якою люди забувають один одного...розбиваються в щент об нерівну бруківку зізнань...Знаєш, іноді написане зовсім зайве...та і пошепки не до кожного підійдеш...
На моєму даху завжди комфортно...я б привела б за руку випадкових, щоб вони з насолодою ковтали осіннє повітря. Та знаєш, таких критичний мінімум...тих, які мовчанням спроможні говорити на багато більше, ніж вигадано літер...тих, які не бояться висоти...і щоб бути щасливим, їм не потрібні ліфти, з невизначеною кількістю поверхів....
Я ж, над дев»ятим оселилась....»
Немає коментарів:
Дописати коментар