Зачекай, доки я блукаю в своїй осені. Я нещадно пропахла дощем...промокла сумом до самого хребта...мої вуста солоні й гіркі від усього, про що вимушена мовчати...а я знаю...тобі солодке гріє настрій,коли ти на самоті...і яблука.
Зачекай мене...поки я шукаю літери, якими б могла з тобою спілкуватись. Бажано пошепки...голосно я дозволяю собі тільки сміятись, коли все що на відстані витягнутої руки - байдуже. Майже мовчки, обожнюю дарувати шматки своїх світів. Навіщо лишні звуки, коли між двома повітря тремтить а в дотиках 220 б'ється бажання?
Зачекай мене...доки я стану цілою. Тобі половина мене завжди буде надто мало. Зачекай, доки я наберусь сміливості не писати тобі листів, а голосом цілуваиму твої ранки.
Зачекай мене, поки я витрушую з середини усе погане, що складалось на полицях душі...присипалось пилом, щоб я не помічала, на скільки розбещеними стали мої думки...
Я неодмінно повернуся. Чистою,сумлінною...з оберемком чогось справді хорошго у кишенях. Грітиму твої зап'ястя солодкими словами, написаними про тебе...Рано чи пізно усі повертаються...навіть осінь не безкінечна...Обіцяю.."
Немає коментарів:
Дописати коментар