«…Як же ж мало ти знаєш про моє існування….
Про мої ранки, в яких автоматом готується кава, обов’язково з трьома ложками цукру…так солодше розпочинати свої дні…
Про мою музику в навушниках, в якій я ховаюсь від усього сумного, пересуваючись маршрутним таксі, де мене неодмінно штовхатимуть в плече ті, кому кожна година чорно-біла…
Про мої вихідні, які я обожнюю проживати в своїх комфортних чотирьох стінах…про улюблені книжки на полицях і фільми, під які гріюсь, коли під ковдрою ще холодно…
Ти не знаєш, якого кольору мої мрії…скільки вижило всередині метеликів…і як я тремчу, цілуючи душею, коли є ті, хто цього потребує більше ніж я….
Ти так мало знаєш про те, хто я, коли навпроти справжні сидять. Про слова, які вмію кричати поглядом…про те, як в мовчанні може бути затишно…..Ти ще так мало знаєш, який всесвіт під шкірою живе, торкаючись лише оболонки…»
Немає коментарів:
Дописати коментар