«…
- Більше ніколи!
- Не зарікайся!
Ми мільйони раз давали собі обіцянку, назавжди викреслити з пам»яті закарбовані подаровані слова… «прощавай» ні разу не вставляли, навіть якщо прощались, мріючи, що це в останнє…
А потім? Потім завжди «при відчинені» двері…силует в темноті, коли цього вкрай потрібно! Ніколи не питали дозволу увійти….нам завжди було розгорнуто у потаємне, навіть тоді, коли по нашим квартирам, нам вечері готували інші….
Липкі обійми…тіла відштовхують один одного струмом….долоні тремтять, наче вперше торкаються заборони. Невже ми з тобою з синхронними похибками? Невже коли «боляче» приносить задоволення? Катуєм один одного мовчанням….тссссс…ай справді, коли чиниш злочин, краще щоб ніхто про це не знав. Так залишаєшся чистою, принаймі в натовпі серед надмірно праведних….і ми завжди манерно вписувались туди….
- А може…..?
- Тихенько! Ніколи більше…..
І де ж я набралась стільки сміливості, не слухати тебе до кінця?
Давай залишемо все в яскравих картинках….ніби перед сном передивились черговий фільм, який не вартий, щоб його коментували!!!! Ми щойно себе катували почуттями, довжиною в 15 хвилин, які вирощувались роками!
- Мабуть, в останнє….
- Не зарікайся…»
Немає коментарів:
Дописати коментар