«….Немов порожні, Вони стоятимуть навпроти один одного, пильно вдивляючись один одному в рідні очі, які одночасно кричатимуть «НЕ ЙДИ»…крок назад…охоловші тремтячі долоні…а в голові кожен прагне повірити у стандарт «все що не робиться, все на краще…»
Вона питиме літрами віскі…заїдатиме своїми принципами…називати усе навколишнє «дурницями» і по швидше лягатиме спати. Їй давно вже нічого не сниться…так спокійніше розтрачати 12 годин кожного дня, в яких вона прийняла, чи не єдине тверезе рішення, назавжди позбутись його…
Він грітиме своє ліжко чужими тілами…вживатиме щось вагоміше, щоб в свідомості не з»являлась її постать. Шалені ночі будуть замінником її очей і волосся, в яких Він розчинятись хотів…та завжди викреслював її першим…
Друга ночі…жоден не спить. Якимось чином знову поруч. Мінімум розмов. Мабуть слова вже в минулому закінчились. Вони знають, що зранку кожен в своє таксі, яким ніколи не по дорозі…в очах «НЕ ЙДИ»…тремтять долоні… «-До наступного разу, коли знову не зможемо один без одного….»…»
Немає коментарів:
Дописати коментар