«…Ти загубишся вкотре у свої розбещених мріях. Рахуватимеш кроки від мене кілометрами. Замерзатимеш долонями у кишенях…не грітимешся спогадами, щоб не палити залишки усього хорошого, подарованого тобі на згадку. Фарбуватимеш свої ранки незнайомими обличчями, шукаючи хоч щось непомітно схоже з моїми зіницями …палитимеш сотнями аромосвічки, щоб хоч запахом бути поруч….
Я загублюся вкотре в своїй вологій осені. Ховатимусь під парасолями…дивитимусь під ноги…лиш би не в очі випадковим, перетинаючих моє життя. Мабуть, щоб не зустрітись з твоїм поглядом серед сірої ночі, де ти блукатимеш, коли на дворі тобі буде значно тепліше, ніж в порожніх чужих обіймах….
Ми загубимося вкотре в своїх «обіцяю», з вдячністю подарованими один одному на прощання. Існують слова, яким судилось стиратись з пам»яті…. «Кохатиму вічно»…Вибач…не змогла! Мені осінь ріднішою стала…»
Немає коментарів:
Дописати коментар