«…Він тихо підійде до тебе…обійме, мокрі від дощу плечі, і майже пошепки на вухо «- Тссс, кудрява…все буде добре!!!»…Тобі вкрай важливо саме сьогодні вірити у кожне його слово, навіть якщо воно вже мільйонною брехнею закарбовується в пожовклій пам»яті…
- Давай замовимо ще Рому?
- Ти ж ніколи його не любила?
- Мабуть, в кожного наступає в житті період, коли необхідно міняти звички…розпочнем з алкоголю….а далі, і тобі знайду заміну…
Тепер навпроти….ніякого поруч…Ви забуватимете, що значить «торкатись плечем»! Коли по праве сидітиме щось чуже, заливатимеш в себе 40 градусів анестезії…Коротка формальна розмова «- ну як ти?»
- Тихенько! Давай просто мовчати! Колись нам вдавалось і це – відчувати, навіть тоді, коли слова не різали простір…
Спочатку 100…птім 200….за пів години ставало легше дивитись один одному в очі. Ледь помітна посмішка…і наче, навколо вже ніщо не існує! Їй би тисячу міцних кісток в такі хвилини…нажаль, розпадається в середині, мов кришталева… Та і йому байдуже, чим кричатиме його телефон…Вона тілесна навпроти…за останні пів року це єдина його заборона…і ось…він торкається її рук!
Розпадатиметься весь світ…Метеоритами закидуватимуться душі тих, хто з тремтінням чекатиме їх в спільних чотирьох стінах…
- Ми викреслимо і цей день?
- Забувати стає все складніше, коли ти раз на пів року навпроти сидиш…така рідна…»
Немає коментарів:
Дописати коментар