Надто мало людей...але надто яскравих! Надто мало годин для сну, але бажано за чиєюсь спиною!
Щоб пробачити, лише одне пошепки “пробач“...щоб Вірити, лише один погляд...щоб довіритись, лише один теплий дотик...
Насправді, мені не треба багато! В моїх мріях ніколи не малювались Гаваї, Бермуди і уся кольорова екзотика за моїм вікном....будинки, машини і оберемки Лабрадорів теж не про мене...не мною написані сповіді, які мілйони ховають у середені, і тільки рідко перед сном, їм хочеться вірити, що це їх справжні мрії...
Мені ж комфортно у своїх чотирьох теплих стінах, де все рідне, до кожної тріщинки на стелі.....
Мені ж не треба тисячі яскравих слів без значення...мене влаштовує, коли матово, але щиро....
Мені ж не хочеться ідеалів....лише одного, з сотнею похибок, до яких я б усе життя звикала б...зате справжнього, без потворних манерних масок....
Буває ж так...що людям вистарчає для щастя прозорості...“
Так по-справжньому, так тепло! :)
ВідповістиВидалити