З тобою завжди все було значно простіше! Розібране ліжко не зводило з розуму твої принципи. Ти години свого життя марнував у моїх обіймах, а я дарувала тобі спокій затулених штор. Нас ніколи не було більше, ніж двоє. Весь навколишній всесвіт на дворі існував без нас…в нас свої світи будувались ночами під комп’ютерний монітор…іноді джаз. Спільне повітря…годинне мовчання…часом, лиш поглядом говорили важливі слова. Я ніколи не рівняла тебе з минулим…ти майбутнім мене називав, і завжди тихо на вушко до внутрішніх мурах. Ти як ніхто інший знав, чим мене лоскотати ти, коли все зайве дратувало до душевних ран! Я сумлінно вивчала кількість твоїх вад…ти кохав лише за те, як я тебе пробачала…
І щоразу, коли ти йшов, неодмінно на прощання обіцяв «Ти все рівно будеш щаслива. Навіть за відсутності мене!». Час іде, а я тепер можу з впевненістю писати, що саме цю обіцянку ти дотримав. Ти відпустив мою половину мене. Залишив по собі сильну, з високо піднятим підборіддям…»
Немає коментарів:
Дописати коментар