«…Вкотре навпроти усього, що яскравими фарбами плямує вечірнє місто! Питиму віскі на віддаленому столику…мені завжди комфортніше сидіти зі своєю самотністю там, де ніхто не втручатиметься гамірним голосом…там, де улюблена музика в навушниках…під долонями блокнот…і набридливий бармен, який явно вирішив сьогодні мені підняти настрій на декілька позначок…
За сусіднім столиком ті, які вимірюють свої дні наповненими вечорами! Їм до безтями страшно залишатись на самоті з акаунтами «Вконтакті»…листати новини і фотографії тих, хто про них вже і не пам’ятає…а колись сиділи на відстані декількох молекул від спільних думок….В них порожнече більша за мій столик, і кількість випитого ними вина…Посмішки розтягуються фальшиво…дотики холодніші за осінь…Вони все заїдатимуть м’ясом…Так хоч щось справжнє відчуватимуть….
- Ало. Можна таксі?
- Куди вести?
- Кудись подалі від мого столика. Не спіши! Провези мене по всіх світлофорах, де я губитиму свої спогади…залишатиму по заду людей, в яких порожнеча бенгальськими вогнями горить….
А знаєш? Вези мене до дому! І по швидше! Там справжність через шпалери тріщить. Хочу надихатись свободою. Всю залежність залишаю з чайовими…»
Немає коментарів:
Дописати коментар