зраджуючи себе....знову...

“...Зупинитись! Стояти і мовчки ковтати тишу, захлинаючись власними почуттями...без лишніх рухів, щоб не злякатись ...щоб не виникло бажання, підірватись бенгальським вогнем і бігти тобі на зустріч...
Завершити революцію, десь між п‘ятим і шостим ребрами...де той самий орган, який раз в дві секунди про тебе нагадує....мирно пройти по свідомості з білим прапором...визнати всі поразки перед своїми принципами...схилити голову і вибачити себе...
Розпочати війну, між простим бажанням бути твоєю...і реальністью...де кожне твоє слово мало значення...де кожне моє “порожнечею“ називалось...перемогти...або здатись в полон...тільки, якщо в твої обійми...
хм...от знов починаю зраджувати себе..“