Існують люди...

«…Існують люди яких час перетворює у пожовклі від болю спогади. Вони назавжди залишаються світлинами на сторінках життя. Такими собі нагадуваннями про те, що краще на відстані витягнутої руки а ніж глибоко під ребра до несамовитої безодні почуттів…

Існують ті, яких понад усе хочеться оминати! Вони, мов стигмати, ріжуть руки своїми «бажаю»! Вони , мов кліщі, забирають у тебе щось святе. Вони зовсім не пусте…навпаки – надто рідні!....Існують ті, про яких завжди…існують безрозмірні для твоєї душі! І скільки б ти не важила,Вони оселятимуться без жодних причин…Бо ти так для себе вирішила на самоті….

Існують примари…Ті, що завжди триматимуть тебе за ліве плече! І ти вкриватимешся синцями, питимеш неодмінно міцне…Бажатимеш ВОЛІ понад усе…Та поруч з такими, сидітимеш вірно не дивлячись в лице. Вони ж бо твої особисті потвори. Твої особисті кати. Ховатимеш погляд…заплакані очі, і все що тобі хочеться, це щоб він відпустив….Існують ті, що триматимуть тебе цілу вічність…

Існують люди, які клеймом на твоїй душі. Існують перевертні, з заточеними ножами у руці…неодмінно ховатимуть їх по кишенях, ніби мерзнуть від самоти. Існую ті, в яких одна ціль: нікому ніколи тебе! У більшості вже заготовлені кайдани з набитим незграбно іменем твоїм. Біжи від таких! Неодмінно, біжи!...Навіть якщо на серці висічено роками «рідний»…»