«…Тебе завжди було надто мало для моїх днів. На роботу носила з собою твій парфум, щоб дихати спільним повітрям на кілометрових відрізках. Сумувала за твоєю шкірою переступаючи поріг, спільного, але розділеного, навпіл дому…тебе завжди було надто мало для моїх днів….
Я навіжено вписувала твої риси у всі свої блокноти…вела щоденники почуттів, щоб на ранок завжди пам’ятати, як я тебе кохаю…тобі ж вистарчало втомленого погляду…поцілунків в зап'ясток, і скупе бормотіння перед сном…мабуть «мінімум» в тебе у звичках….навіть коли ти обіймаєш когсь поруч…іноді, це і я була….
Гіркий нікотин…розбиті на цитати фільми…обійми – бо так комфортніше проживати дні. Жодних запитань…і риторикою не різав своє сумління… «Вона є! Вона завжди буде» закарбувалось в твоїх долонях, які знали моє тіло досконало….таке не забувається ніколи…навіть, через роки прожиті поруч з випадковими…
В таких історіях ніколи «разом»! Лише, часом, коли ніхто не знає…коли спогади розводять ребра і серце від ностальгії стає на декілька кілограм вагоміше…простіше вже не придумаєш…лиш Він і Вона, в поодиноких днях, які окреслюють червоним в календарях, які висітимуть на різних стінах….
Так трапляється, коли в минулому тобі надто мало Його було для твоїх днів..»
Немає коментарів:
Дописати коментар